Три історії про створення сайту

Наведені в цій статті історії, персонажі та цифри є вигаданими. Будь-який збіг з реальними людьми та ситуаціями є іронічною випадковістю... :) Автор не робить ніяких висновків та порад, залишаючи це на розсуд читача.

Історія перша

Олександр, директор та власник невеликого торгового підприємства, вважав, що з розробкою сайту впорається навіть його неповнолітній син Діма, який цілими днями бавився в онлайн ігри і мав легкі ознаки розумової відсталості. Але, оскільки його син не міг видати акт виконаних робіт на списані з розрахункового рахунку фірми кошти, він шукав для цього дизайн-студію. Олександр був готовий виділити цілих 200 американських доларів (в гривневому еквіваленті) на розробку сайту з функціями інтернет-магазину.

Пошук йшов важко. На запитання "Скільки у вас коштує сайт?" менеджери по роботі з клієнтами дивно відповідали: "Вартість залежить від складності проекту та функцій сайту...". Деякі менеджери навіть мали нахабність пропонувати заповнити бриф з набором запитань, для формування пропозиції. "За що ви взагалі хочете гроші брати, якщо я за вас ще і думати буду?" — обурювався Олександр. "Сайти робити, це вам не канцеляркою торгувати. Сидите собі, кнопочки натискаєте, а ціну нормально назвати не можете!". Хоча деяким менеджерам він намагався все нормально пояснити: "Простенький сайт-візитка з інтернет-магазином! Що тут не зрозумілого?". Коли ж все таки Олександр отримував комерційні пропозиції, він, на своє здивування, бачив там дещо більші суми, ніж ті на які розраховував. Це дратувало його ще більше, адже він і так витратив купу часу на заповнення незрозумілих папірців з дивними запитаннями, а потрібного йому результату так і не було.

Одного разу, повернувшись додому в поганому настрої, Олександр навіть вирішив перевірити домашнє завдання свого сина. За результатами перевірки, син залишився без кишенькових грошей на цілий тиждень. "Треба з цим щось робити" — подумав син Дмитро. Робити домашні завдання він не збирався, але і сидіти без грошей було поганим варіантом. Тим паче, наступна перевірка може закінчитись навіть позбавленням доступу до онлайн ігор. Треба було вирішити проблему батька і зробити це якомога швидше. Дмитро звернувся за порадою до Гугла, набравши в рядку пошуку нехитре словосполучення "створення сайтів", але згодом, трохи подумавши, додав "недорого". Результат пошуку приємно здивував хлопця, тому він продемонстрував його батьку.

Весь наступний робочий день, Олександр провів в телефонних розмовах. Люди з якими він говорив, вже не задавали дурних запитань про функціональність, а здебільшого, одразу обіцяли зробити все що йому потрібно та ще й за рекордні два дні. Тут, звісно, виникла інша проблема: більшу частину розробників довелось відсіяти, оскільки оплату вони хотіли отримати через якісь незрозумілі "вебмані" або ж просто переказом на банківську картку. Зрештою, вдалось знайти адекватного виконавця, який знав, що таке спрощена система оподаткування.

Через кілька днів, Олександр отримав свій сайт. Його трохи збентежила кольорова гама сторінок, і те, що такий самий сайт (з іншим логотипом і текстами) він вже бачив кілька разів в інтернеті. "Зрештою, це дрібниці..." — подумав Олександр, — "Головне, що сайт обійшовся лише в 2000 гривень!". З цим важко не погодитись, адже він отримав те що хотів. В успіх інтернет-торгівлі Олександр не вірив, а сайт йому був потрібен лише для того, щоб вказати його адресу на нових візитних картках. У всіх партнерів Олександра вже були адреси сайтів на візитках, а у нього досі не було. Але тепер і ця проблема вирішена, тому Олександр почувався задоволеним. А Дмитру знову повернули його кишенькові гроші і він продовжує сидіти цілими днями в онлайн-іграх.

Історія друга

Жанна працювала в Великій Міжнародній Трансатлантичній Корпорації. Її посада звучала ще дивніше ніж назва компанії, вона була — Менеджером з розвитку стратегічних напрямків. Жанні було важко пояснити комусь зі своїх знайомих, що входило в коло її обов'язків, оскільки вона сама не до кінця розуміла, чим повинна була займатись. Інколи, про Жанну ніхто не згадував на роботі цілими тижнями і вона могла спокійно оновлювати статуси в соціальних мережах та ставити "лайки" смішним картинкам з котиками. Проте, одного разу все змінилось. В корпоративну пошту до неї прийшов лист від керівника відділу, з копією на супервайзера та трьох заступників, з завданням — провести тендер на розробку корпоративного сайту для одного з нових підрозділів корпорації. Раніше Жанна ніколи такого не робила, тому її охопила легка паніка. Проте потім, згадавши своє попереднє місце роботи в магазині мобільних телефонів і не бажаючи повертатись туди знову, Жанна взяла себе в руки. Поставивши останній "лайк" смугастому коту, вона відкрила Гугл і почала обдзвонювати різних розробників.

Розморені літньою спекою менеджери по роботі з клієнтами монотонно відповідали на дзвінки, проте, тільки но почувши посаду Жанни та назву її Корпорації, одразу міняли інтонацію, ставали уважнішими та приємнішими. Якщо дуже уважно прислухатись, можна було почути як в думках у них дзвеніли бонуси, премії та інші шекелі, потенційно зароблені за залучення такого клієнта як Жанна та її Корпорація. Один менеджер навіть поцікавився у неї — "Як давно ви відпочивали на Мальдівах?". Жанні стало ніяково, сокільки вона ніколи не виїжджала далі Залізного Порту на Херсонщині. Менеджер відчув думки Жанни і додав — "У випадку перемоги нашої компанії в тендері, ви зможете собі дозволити провести відпустку у п'ятизірковому готелі з ол-інклюзів! Ну ви розумієте про що я...". Жанна не зрозуміла.

Комерційні пропозиції самі посипались в скриньку Жанни. Переглядаючи листи, вона помітила дивний факт: якщо на сайті розробника була вказана приблизна вартість їхньої роботи над аналогічним проектом, то в пропозиції, яку вони надіслали, цифра завжди була на кілька нулів більшою. Одного разу, побачивши в пропозиції більш-менш пристойну суму, Жанна вирішила поцікавитись у розробника: "Це сума вказана в гривні?". Менеджер трохи подумав і відповів — "Ні. Це у фунтах стерлінгах.". Жанні було важко осягнути такі цифри, тому вона навіть не намагалась цього робити. Зрештою, її задача була лише зібрати пакет комерційних пропозицій та переслати їх у відділ Стратегічного планування перспективних проектів, що вона і робила.

Пройшло кілька місяців, Корпорація запустила новий сайт свого нового підрозділу, про що Жанна дізналась з корпоративної розсилки. А ще через два тижні, вона випадково почула на кухні, що Катерина Михайлівна, з відділу Стратегічного планування скоро поїде на Мальдіви...

Історія третя

Микола завжди вважав себе розумною людиною і терпіти не міг, коли хтось намагався його обдурити. За часів буремної юності Микола "вирішував питання", а згодом, став успішним бізнесменом. Друзі називали його Коляном, співробітники — Миколою Васильовичем. Бізнес Миколи йшов добре і одного разу він вирішив, що йому потрібен новий супер-потужний та супер-функціональний інтернет-магазин. Помічник Миколи на ім'я Петро, склав список компаній-розробників які могли б реалізувати маштабні задуми його шефа. Зупинивши свій вибір на одній з компаній, вони вдвох поїхали обговорювати деталі проекту. Під час переговорів, Микола одразу повідомив: "Мій сайт має бути крутіше ніж Зелений Колобок!" (маючи на увазі один доволі відомий в Україні інтернет-магазин). Менеджеру проектів часто доводилось чути такі заяви, але він не подаючи виду сказав: "Зробити крутіше ми можемо. Головне, щоб було відповідне фінансування. Який бюджет у вас запланований на цей проект?". Микола не довго думаючи відповів: "Гроші для мене не проблема! Головне — це результат!". Решту часу Микола нудьгував. Його не дуже цікавило, як має відбуватись інтеграція бази товарних залишків, підставлятись суміжні товари та інші технічні нюанси проекту, які менеджер уточняв у Петра.

На наступний день Петро отримав на електронну скриньку комерційну пропозицію. Вона складалась з двох сторінок, заповнених текстами та таблицями. Тримаючи в руках друковану версію, Петро пішов в кабінет шефа. Читати багато тексту Микола не любив, тому одразу перемістив погляд в нижню частину сторінки, на якій була вказана загальна вартість. Його обличчя почало багровіти. "Скільки? Чотири тисячі євро? Я що на лоха схожий?" — закричав він і зім'явши папір жбурнув його в напрямку смітника. Помічник Петро спочатку хотів щось сказати, але згадавши історії про минуле свого шева, вирішив не ризикувати здоров'ям і мовчки пішов шукати іншого підрядника.

На зустрічі з новим розробником Микола одразу дав зрозуміти, що технічна балаканина його не цікавить, поки не буде озвучена вартість проекту. Менеджер задумався, рахуючи щось в голові, а потім видав суму — "Сорок тисяч гривень". "Майже на третину дешевше ніж попередні" — прикинув подумки Микола. Його настрій одразу покращився, він відчув себе переможцем і зайвий раз переконався — нікому не вдасться його обдурити. "Гроші для мене не проблема! Головне — це результат!" — промовив він і дав зрозуміти, що зустріч наблизилась до успішного завершення.

Минуло чотири місяці. Микола був дуже зайнятий налагодженням нових каналів постачання продукції та організацією нових каналів збуту. Трохи розібравшись зі справами, він згадав про свій інтернет-магазин, який мав бути готовий ще місяць тому. "Чому сайт досі не запущений?" — поцікавився він у свого помічника. Зробивши телефонний дзвінок, Петро відповів: "Вони кажуть, що робота виявилась складнішою ніж очікувалось, тому їм потрібен ще один місяць". Спочатку Микола хотів гримнути, але згадавши про майже третину економії, заспокоївся.

Через місяць, Микола з Петром були на презентації їхнього нового інтернет-магазину. Переглядаючи демонстраційну версію, Микола поцікавився: "Якось дивно тут розділи і блоки розставлені. Чи можна їх поміняти?". Менеджер не розгубився і впевнено відповів: "Сайт зроблений на основі готового шаблону, оскільки ви не замовляли індивідуальний дизайн. Поміняти звісно можна, але це буде додатково оплачуватись". Микола не дуже любив неочікувані витрати, але хороший настрій від майже готового інтернет-магазину зробив свою справу і він погодився.

Ще через місяць, розглядаючи нову структуру, Микола поцікавився: "Сайт буде сам оновлювати наявні товари з нашої програми?". Менеджер з посмішкою на обличчі відповів: "Цього не було передбачено, але ми з радістю доробимо цю функцію за додаткову оплату". Якесь дивне відчуття з'явилось у Миколи в голові. В цей момент ініціативу вирішив проявити Петро: "А що там з авто-підстановкою суміжних товарів?". Менеджер і цього разу не розгубився: "Це ми теж доробимо! Нам потрібен лише додатковий місяць і невелике збільшення бюджету". Дивне відчуття в голові Миколи ставало все сильнішим, але він намагався не звертати на нього уваги.

Наступного місяця, сайт нарешті був запущений і Микола зміг заспокоїтися. Незважаючи на те, що інтернет-магазин, м'яко кажучи, "не дотягував" до Зеленого Колобка ні дизайном ні функціональністю, про це ніхто вже не згадував. А одного дня, розбираючись з актами та рахунками, Петро вирішив порахувати загальну вартість проекту. Склавши суму та поділивши її на курс Євро, він втупився на екран з цифрою 6000. Подивившись кілька секунд, Петро вирішив, що шефу про це краще не знати. Насправді, Микола все давно знав сам, хоч і не подавав виду. Рахувати він вмів добре, але визнавати помилки — ні.